«Маруся Чурай».Духовне життя нації крізь призму нещасливого життя(проблема вірност та зради)

ТЕМА: «Маруся Чурай».Духовне життя нації крізь призму нещасливого життя(проблема….та …..)

МЕТА:  

навчальна:    проаналізувати геніальний твір Ліни Костенко, опрацювати   любовну сюжетну лінію;  допомогти  учням осягнути глибинну сутність твору з поставленими у ньому вічними проблемами    людства.

розвиваюча: з’ясувати теоретичне поняття «роман у віршах», спонукати до філософських роздумів;розвивати вміння зіставляти та  характеризувати образи героїв;удосконалювати навички літературного аналізу.

виховна:     виховувати шляхетність почуттів, власну гідність, порядність і вірність, співчуття до чужого горя, гордість за свій народ.

ТИП УРОКУ:     УРОК ВИВЧЕННЯ Й АНАЛІЗУ ХУДОЖНЬОГО ТВОРУ

Базова компетентність: ціннісно-етична

Очікувані результати: уміння любити; моральність(усвідомлення поведінки відповідно до загальноприйнятих норм суспільної моралі як цінності)

Ключові питання: вірність, нерозділене кохання, зрада.

МЕТОДИЧНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ:  текст роману, репродукції картин «Марусі Чурай», схеми, таблиці, додатки   до уроку.                                                                

                                                                               Є почуття, які перевіряються тільки                           

                                                                               часом.І серед них – вірність любові

                                                                                (Анн і Серж Голон «Анжеліка)

                                                                            Вірність, яку вдається зберегти                  

                                                                            тільки ціною великих зусиль,                              

                                                                            анітрохи не  краще зради

                                                                                          (Франсуа де Ларошфуко)

                                          Перебіг  уроку

 Зачин уроку

I.Вступне слово-звернення вчителя до учнів

Образ Марусі Чурай - образ митця свого часу. Маруся, наділена даром глибше й гостріше за інших відчувати світ, близько перейматися людськими радощами і стражданнями. Вона щира, довірлива й незахищена.  В  ній уособлені  найвищі духовні злети, кращі моральні переконання і судження митця своєї доби.

-Які асоціації з іменем цієї легендарної полтав­чанки виникають у вас?

(Маруся Чурай  - це жар-птиця. Чому з жар-птицею, тому що це символ вічної молодості, краси і безсмертя, коли співає, із дзьоба сипляться золоті перлини)Учні визначають слова, що стосуються Марусі Чурай,

II. Орієнтаційно-прогностична лінія літературної освіти

Завдання: перечитай назву теми уроку і з'ясуй , які ключові слова відсутні в ній.

Заплутаний епіграф

Якщо ти правильно складеш заплутаний запис, то з'ясуєш ці слова.

Є почуття, які перевіряються тільки часом. І серед них – вірність любові

(Анн і  Серж Голон «Анжеліка)

Підказка: перше слово –перша буква- 3 (номер літери в алфавіті)

Вірність, яку вдається зберегти тільки ціною великих зусиль, анітрохи не   

краще зради (Франсуа де Ларошфуко)

Підказка: друге слово-перша буква-7(номер літери в алфавіті)

II. Проективно-прогностична лінія літературної освіти

1.              Теоретична скринька.

З 'ясування поняття "роман у віршах" за допомогою схеми-моделі(учні повторюють, що таке роман)

Історичний         роман

РОМАН

Роман у         віршах

-

 

-    Отже, поняття з'ясовано і це дає нам можливість перейти до аналізу твору.

Учениця

-    Кажуть, жила колись у Полтаві дівчина Маруся Чураївна, донька славного козака Гордія Чурая. Бог наділив її красою, чудовим голосом, умінням складати пісні. Уся Україна співала тих пісень. Вони вели козаків на бій; матері ними оплакували загиблих на війні синів; дівчата, співаючи, розкривали свої серця. Чи реальною є постать Марусі Чурай? Хто знає.

-    Послухаймо, що про це говорять легенди та перекази.

2.Історична та фольклорна основа роману.

1-ша учениця

За переказами Маруся народилася в 1625 році і була наділена романтичною любов'ю: її обранець, козак Григорій Бобренко, піддавшись материним умовлянням, кидає Марусю і одружується з багачкою Галею Вишняківною.

У розпачі дівчина хоче втопитись, але її рятує Іван Іскра, що палко кохає дівчину.

Маруся мстить за зраду, отруївши Гриця настоєм із зілля. Її засуджують до страти, та Іскра встигає привезти від гетьмана помилування. Змучена докорами сумління, через півроку Маруся вмирає від сухот. З інших варіантів легенди дізнаємося, що дівчина після суду пішла до Києва на прощу, але не повернулася до Полтави: померла в якомусь монастирі.

2-га учениця

Всім нам відома пісня-балада "Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці". Авторство пісні приписують полтавській піснярці Марії Гордіївні Чурай; вважають пісню автобіографічною. Ця легендарна постать віддавна привертала увагу дослідників і письменників. Про неї збирали матеріали Квітка-Основ'яненко, Шаховський, Шкляревський, Голіцин; за мотивами згаданої пісні створили драми Борковський, Самійленко, Михайло Старицький. Ольга Кобилянська написала повість; Боровиковський - поему "Чарівниця", Степан Руданський - поему "Розмай".

Учениця 3

Влітку 1658 року Полтава згоріла дощенту. Горіли солом'яні стріхи над Ворсклою. Плавилися бані дерев'яних церков. Вітер був сильний. Полум'я гуготіло. І довго ще літав над руїнами магістрату легенький попіл спалених паперів - усіх отих книг міських полтавських, де знаходилися записи поточних судових справ. Мабуть, там була і справа Марусі Чурай. Може, тому і не дійшло до нас жодних свідчень про неї, що книги міські полтавські "через війну, під час рабовання города, огнем спалені"?

3. Розгляд ілюстрації до роману "Маруся Чурай" художниці Наталі Лопухової

                                

Бесіда за ілюстрацією.

1.  Чому саме такою побачила Марусю Чурай художниця Наталя Лопухова?

2.  А якою вам уявлялась Маруся?

Розгляд репродукції картини художника Юрія Чумака
           

                                

1.Які характерні риси зовнішньої краси відтворив художник?

2.Схожість "картинної" Марусі з образом, створеним поетесою. У чому вона?(Учні підтверджують текстом)

'Котра дівчина чорні брови має,

 То тая дівчина усі чари  знає".

                                     

"Бо на обличчя з янголами схожа".

"'Ця дівчина... обличчя як з ікон".

"На матір схожа, тільки трохи вища.

Ті ж самі очі і така коса".

"Ота голівка точена, ті плечі,

Той гордий обрис чистого чола".

"На тій високій шиї лебединій

 Того намиста доброго разок".

Вчитель.

         Уперше про зовнішність Марусі Чурай сказано тільки в п'ятому розділі, що має назву «Страта». Уся Полтава зібралася дивитись, як буде здійснюватись вирок суду. Ліна Костенко досить довго готує появу Марусі Чурай. Спочатку серед натовпу прошелестіла чутка: « - Везуть Марусю, людоньки, везуть!». Процесія, у якій вели Марусю до місця страти, нагадувала хресний хід. Вона зупинялась, і піп читав Євангеліє. Бачимо Леська Черкеса, який «мало що не плаче», - він гарячково шукає бодай якусь можливість порятувати Чураївну. Бачимо окремих людей, які вперто пропихаються крізь натовп, щоб краще спостерігати момент страти. Поява Марусі Чурай подібна до появи королеви. Юрма, перед якою вона раптом з'явилася, була вражена її красою. Щоб передати красу Чураївни, Ліна Костенко скористалася творчим прийомом, що був сформульований нею самою у таких знаменитих рядках:

Якщо не можна вітер змалювати,

прозорий вітер на ясному тлі, -

змалюй дуби могутні і крислаті

котрі од вітру гнуться до землі.

4.Аналіз твору.

Вчитель зачитує уривок роману і навмисне не зачитує останнє слово.

Було, дивлюсь та й думаю: «Ой нене,
який у мене тато!» — або знов:
що я колись як виросту, і в мене,
і в мене буде отака любов!

...Ну, от я й виросла.
Ловлю себе на слові.
То як, Марусю? Полюбив? Такий?
Я — навіжена. Я — дитя…( любові)

-Чи кожний здатний кохати?

Кохання( із тлумачного словника)-почуття глибокої сердечної прихильності до особи іншої статі.

-А кого кохала Маруся?

Схематично стосунки героїв ми можемо позначити любовним трикутником

МАРУСЯ

ГРИЦЬ

ІВАН

Стосунки: Маруся – Грицько

-Чи було в Марусі та Гриця справжнє кохання?

«…Гриць ходив ногами по землі. У нього ж серце навпіл розривалось. А він Бобренко. Він же не Чурай»

«Моя любов чолом сягала неба… Моя любов, прогіркла й перестояна, Вже скоро душу випалить мені. Я – навіжена. Я – дитя любові. Мені без неї білий світ глевкий»

-Чи були Гриць і Маруся рівними душами?

У чому була їх нерівність?

«Я мучуся. Я сам собі шуліка. Є щось в мені так наче не моє. Немов живе в мені два чоловіка, І хтось когось в мені не пізнає… Відступник я. Нікчемний я і ниций. Але ти любиш і тому прости. Життя – така велика ковзаниця. Кому вдалось, не падавши, пройти?»

«Любились ми, не крилися. У мене Душа, було, піснями аж бринить. У цій любові щось було священне,  Таке, чого не можна осквернить. …І річ не в тім – женився, не женився, Прийшов, пішов, забув чи не забув. А в тому річ, коли він так змінився? Чи, може, він такий і зроду був?»

-Марусі було страшно: кохала невірного, брехливого, чужого. огидного. Чому вона кохала? Чи буває так сьогодні? Чому?

-Давайте ж разом з Марусею спробуємо розібратися: яким же був Гриць Бобренко. Дівчина шукає відповіді на болючі питання чому Гриць покинув її? Чому пішов свататись до Галі?(зачитується в ролях сцена розмові Гриця і матері, де мати наполягає на сватанні Гриця).

      -А якщо проводити аналогії з іншими літературними персонажами, кого нагадує Бобренчиха?

    Матір Лукаша з драми-феєрії «Лісова пісня». Ці жінки обмежені, егоїстичні, обидві захищають ідеали обивательського щас­тя. В силу своєї душевної сліпоти вони навіть не розу­міють, що руйнують життя своїм дітям. Підсумовуючи сказане, приходимо до висновку, що і мати Лукаша і Орина Бобренчиха обмежені, егоїстичні, обидві прагнуть багатих невісток своїм синам, і в силу своєї душевної сліпоти вони навіть не розуміють, що руйнують життя своїх дітей, це ж Бобренчиха сама посіяла в Гриця ґрунт для зради, роздвоєність душі. Це ж словами матері він краяв душу Марусі: «Любов любов’ю, а життя життям».

 - Як ви розумієте такі слова?
Моя любов сягала неба,
а Гриць ходив ногами по землі.

  -Кого вам дуже нагадує Гриць?

Лукаша з «Лісової пісні» Лесі Українки. Вони обидва живуть у постійній невідповідності, конфлікті внутрішнього «я» із вчинками, власною поведінкою. І тому найпрекрасніше, наймогутніше серед почуттів, яким обдарувала людину природа, - кохання - при­носить їм страждання, горе, муки і - смерть. Бо жити не можна, «втративши душі своєї цвіт», а лише існува­ти, розмінявши її на спокуси. Але не жити. Гриць і Лукаш мали багатий душевний потенціал, але власно­руч його знищили.

Міні-проект учня.

Спільне і відмінне між Марусею Чурай та Мавкою з «Лісової піс­ні» Лесі Українки.

  Що спільного у Марусі та Мавки з «Лісової пісні» Лесі Українки?

Історичний роман Ліни Костенко багатьма мо­тивами, колізіями, характерами близький до драми-феєрії Лесі Українки «Лісова пісня». «Трикутник» Маруся - Гриць - Галя нагадує «трикутник» Мавка - Лукаш - Килина. Мавка теж дорікнула Лукашеві, що той «життям не зміг до себе дорівнятись».

І Маруся, і Мавка не можуть простити своїх обранців, хоч і далі їх кохають. Жодна з них не при­слухалася до застережень рідних щодо можливої зра­ди, бо обидві були засліплені високим почуттям. Ма­руся, як і Мавка, мала в серці «те, що не вмирає».

Можна також провести паралель між останнім мо­нологом Мавки і прикінце­вим розділом роману «Вес­на, і смерть, і світле вос­кресіння». Одвічна, незаймана краса природи така ж безсмертна, як і щемлива краса пісні. Мавка, символізуючи  нездоланність життя і пристрасну віру в можливість людського щас­тя, відроджується, воскре­сає з кожним приходом весни, а пісні Марусі Чурай бентежать серця, чарують душі вічним покликом краси й любові ось уже понад три століття.

Під час заслуховування міні-проекту учні заповнюють таблицю

Твір	«Маруся Чурай» Ліна Костенко	«Лісова пісня» Леся Українка
Жанр	Роман у віршах	Драма-феєрія
Проблема твору	проблема кохання; проблема зради	проблема кохання; проблема самозради
Любовний трикутник	Маруся — Гриць — Галя	Мавка — Лукаш — Килина
Дії	Гриць Бобренко: було йому дано якусь людську неординарность, але — характеру не вистачило; висоти злякався; світ ловив І таки впіймав… Обіймами й статками Галі Вишняківни, спокусою більш простого й зрозумілого (ніж у випадку з Марусею) життя-буття…	Мавка дорікнула Лукашеві за те, що той «життям не зміг до себе дорівнятись»?
Образи	Гриць Бобренко	Лукаш
	Вони обидва живуть у постійній невідповідності, конфлікті внутрішнього «я» із вчинками, власною поведінкою. І тому найпрекрасніше, наймогутніше серед почуттів, яким обдарувала людину природа,— кохання — приносить їм страждання, горе, муки і — смерть. Бо жити не можна, «втративши душі своєї цвіт», а лише існувати, розмінявши її на спокуси. Але не жити. Гриць і Лукаш мали багатий душевний потенціал, але власноруч його знищили

Вчитель зачитує уривок, з навмисне пропущеним словом.

Ця дівчина... Обличчя, як з ікон.
І ви її збираєтесь карати?!

А що, як інший вибрати закон,—
не з боку вбивства, а із боку …(зради)?

Що таке зрада?

Зрада(із тлумачного словника)-зрадництво ( вчинки зрадника); порушення вірності в коханні, дружбі; відмова від своїх переконань, поглядів.

-Як ви гадаєте, чи кохає той, хто зраджує? Чи можна кохати й зраджувати одночасно? Чи кохав Гриць Марусю? Аргументуйте.

«Я зрадив, так. Але це біль чи злочин? Скажу всю правду, ми тепер одні. Кому з нас гірше? Я  одводжу очі, А ти у вічі дивишся мені. І що найтяжче: мука моя марна, Бо зрада – діло темне і брудне… Нелегко, кажуть, жити на дві хати, А ще нелегше – жить на дві душі»

«Я найдорожчі сплакала літа. Чого вернувся до моєї хати? Ми ж розлучились… Матінко свята! Чи ж я тебе примушую кохати?! Іди до неї. Будеш між панами. А я за тебе, Грицю, не піду. Це ж цілий вік стоятиме між нами. А з чого ж , Грицю, пісню я складу?!»

- Чи можна вважати Гриця зрадником? Доведіть, навівши приклади.

Вчитель:

-Чи можна було простити коханого, адже він повернувся й молив простити його?

Театралізований виступ учнів.

Маруся до Гриця.                                                                                І сам не знаю - щоб одну кохати,

Що воно за диво?                                                                                   А друту в церкву до вінця вести.

Під Берестечком бився ти сміливо.                                                   Я мучуся. Я сам собі шуліка.

Під Зборов ом також і під Пилявою                                                  Є щось з мені так наче не моє.

Своє ім'я ти не покрив неславою.                                                      Немов живе в мені два чоловіка,

І тільки у домашньому бою                                                                І хтось когось в мені не впізнає.

Сміливість раптом втратив ти свою.                                                Тобі дано і вірити, й кохати

Гриць.                                                                                                      А що мені? Які такі куші?!

Не смійся. Так воно і є.                                                                         Нелегко, кажуть, жити на дві хати.

Не так ті кулі козаку страшні,                                                            А ще не легше - жить на дві душі!

Як це щоденне пекло метушні.                                                           Відступник я. Нікчемний я і ниций.

Я поки міг. то якось відгризався.                                                        Але ти любиш і тому прости.

А в неї ж , знаєш, не язик - жало.                                                       Життя - така велика ковзаниця

Що я намучивсь, що я натерзався!                                                   Кому вдалось, не падавши, пройти?

А потім здався, ради не було.                                                            Коли я там і говорив, і клявся,

Отак і сталось. Вийшов я із хати.                                                      Я знав одне: збрешу - не помилюсь

Дядьків своїх узяв у старости.                                                           Як хочеш знати, - так, я їм продався.

Але в душі на тебе я молюсь!

Маруся (різко).

Йди собі, іди!

Гриць,

Мені ж нема куди.

Маруся.

Іди до неї. Будеш між панами.

А я за тебе, Грицю, не піду.

Це ж цілий вік стоятиме між нами.

А з чого ж. Грицю, пісню я складу?!

Вчитель. Маруся Чурай палко кохала Гриця. Але вона не пробачила зради. Ця риса називається етичним максималізмом. Чи правильно вона вчинила?

Коментар вчителя.

Кохання Марусі і Григорія, отруєне страшною у своїй підступності зрадою, вималюване Ліною Костенко ретроспективно, дало можливість нам разом з Чураївною переживати зраду не миттєво, не фрагментарно, а протягом усього твору. Таким чином все минуле життя дівчини оповите болем зради. «Пекуче прозріння» болить Марусі нестерпно:

Бо ж річ не в тім — женився, не женився…

прийшов, пішов, забув чи не забув.

А в тому річ, коли він так змінився?

Чи, може, він такий і зроду був?

Маруся - Іван.

-Кого ж дійсно могла б впустити в своє серце Маруся Чурай і бути щасливою?

(Івана  Іскру. Взаємини Івана та Марусі — це своєрідний виразник великого кохання двох рівновеликих людей, двох високих і чистих душ. Любов Івана Іскри до Марусі немовби відтінює любов Гриця, допомагає зрозуміти її недостатню глибинність. В одну із хвилин «пекучого прозріння» Маруся дійшла до думки про «нерівність душ» — своєї та Гриця. Іван же був їй рівнею, бо, як ніхто інший, розумів і цінував винятковість її особистості. І якщо Маруся піднімала до себе, ошляхетнювала Гриця, то з Іваном була зовсім інша ситуація — їй самій багато в чому треба було підніматися до нього).

-Як ви розумієте слова Івана Іскри:

Ми з нею рідні. Ми одного кореня.

Мабуть  один лелека нас приніс?

-Чи справедливо поступив Іскра? Що ним керувало: любов чи справедливість?

(Іванова промова на захист Марусі засвідчила рідкісну глибину і масштабність його мислення — він дуже точно розумів значення талановитого митця для суспільства і цим різко виділявся з-поміж інших).

Вчитель. Іван і Маруся духовно близькі, але доля судила їм нерозділену любов.

-Що таке нерозділене кохання? Як ви це розумієте?

-Що робити, коли людину спіткало нерозділене кохання? Як жити?

IV. Рефлексійно-корекційна лінія контролю літературної освіти, читацького досвіду учнів.

-Учитель читає уривок з твору Дж. Фавлз «Волхв»

«Любов – ето тайна, пролегшая между двумя людьми, а не сходство двоих.

  Мы лежали на траве и….. Смейтесь, смейтесь. Да, всего лишь лежали и … Сейчас вы, молодежь, делитесь друг с другом своими телами, забавляетесь ими, отдаетесь целиком, а нам это было недоступно. Но знайте: при этом вы жертвуете тайнами драгоценной робости. Вымирают не только драгоценные виды животных, но и редкие виды чувств…» (целовались)

 Учні повинні вставити за змістом слово (цілувались)

-Які моральні цінності героїв є цінностями і для мене?

    

        ВІЗЬМУ В ЖИТТЯ!!!                             

                                                                                                                    ЗАСУДЖУЮ!!!
   

-Учитель звертає увагу учнів на другий епіграф до уроку (учні вдумливо читають епіграф, роблять висновки)

Рольова гра.

Як ви оцінюєте вчинок Гриця Бобренка?

(оцінити вчинок з точки зору:

1-судді;

2-Івана;

3-батьків Гриця.)

     Альтернатива.

-Як би ви вчинили на місці Марусі? Чи треба прощати зраду? Чи можна її простити? Як потім жити?(треба виробити свій власний тип поведінки…)

Варіативні завдання домашньої читацької роботи.

1.Початковий і середній рівні: підготувати усне повідомлення-довідку «Що означає ім'я Маруся, Іван, Гриць»

2.Достатній рівень: скласти і запонити таблицю «Духовний світ героїв роману?

3. Високий рівень: написати лист-одкровення до Марусі Чурай.

                                   Розв'язка уроку

     V. Підсумкове слово-епілог учителя.  

Учитель.

Є в романі слова, які треба вважати одними з ключових для правильного розуміння образу головної героїні. Маруся говорить про себе:

                      Я – навіжена. Я – дитя любові.

                      Мені без неї білий світ глевкий.

 У народі кажуть: гарні  і талановиті діти народжуються від люблячих один одного батьків. Але чому вона «навіжена», чому без любові їй «білий світ глевкий»?Видатний мистецький талант Марусі Чурай – це вища ступінь людяного в ній. Вона набагато добріша, набагато співчутливіше, набагато емоційніша за умовну пересічну особистість. Тому й зрозумілим є її природне прагнення до любові. Думається, не так вона шукала любов, як любов знайшла її. Маруся називає себе навіженою через виняткову збудливість своєї душі. А світ без любові для неї, з її інтенсивним духовним життям, і справді мав би бути пісним…

Тож даруйте кохання! Робіть усе, щоб ця сяюча енергія увійшла у ваше життя і осяяла його новим світлом. До зустрічі!

  Додаток       Хто вона насправді, Маруся Чурай?

 Якось Максим Рильський висловив припущення: якби доля у Тараса Шевченка склалася так, що він залишився б жити на Україні селянином-кріпаком, то, вочевидь, став би одним із численних анонімних творців геніальної української пісні. І справді, ми якось рідко задумуємося над тим, що величезні духовні багатства нашого народу – його пісні, кількість яких вимірюється сотнями тисяч – мали своїх багатьох  безіменних творців.

Винятком є Маруся Чурай. Щоправда, її традиційно називають «дівчиною з легенди», тому що реальність її існування поки що документально не підтверджена. Щоправда, досить значна кількість переказів та легенд, що побудовані на спіль­ній сюжетній канві, окремі факти із усної народної творчості, такі, наприклад, як згадка в одній із пісень Чурая, як гадають, батька Марусі («Орлику, сизий орлику, молодий Чураю!»), наявність у піснях, що приписуються Марусі Чу­рай, окремих біографічних деталей, відомих нам із переказів і легенд про неї, врешті-решт глибока зацікавленість першого видатного українського прозаїка Г. Квітки-Основ’яненка  особою Марусі (він зібрав багато свідчень про неї і навіть мав її портрет)  – все це і не тільки це дає підстави вірити в реальне існування Марусі Чурай. А те, що не збереглося документальних матеріалів про неї, то в цьому повинна нелегка історія нашого краю, через яку пропало безліч архівів.

         На основі народних оповідань про Марусю Чурай було створено чима­ло біографічних нарисів, повістей та драматичних творів. Статті про «імпровізаторку малоросійських пісень і одну із кращих співачок свого часу» були вміщені в кількох біографічних та бібліографічних словниках. Російський драматург О.Шаховський видав історичну повість «Маруся – малоросійська Сафо», український драматург Г. Бораковський у 80-х роках минулого століт­тя написав драму «Маруся Чурай – українська піснетворка». Трохи пізніше Володимир Cамійленко створив присвячену легендарній народній співачці драматичну поему «Чураївна».

           Якщо узагальнити усі версії про Марусю Чурай, то вийде приблизно такий біографічний сюжет. Маруся Чурай народилася в Полтаві приблизно 1625 року. Хата її батьків стояла на березі Ворскли. Нині приблизно можна визначити це місце, бо знаходилося воно недалеко від Хрестовоздвиженського монастиря, який зберігся до наших днів. Один із сучасних дослідників життя і творчості легендарної піснярки писав, що «батько Марусі, Гордій Чурай, був людиною хороброю, чесною. Він палко любив свою батьківщи­ну й ненавидів її ворогів. Якось під час сварки з одним шляхтичем, не витри­мавши його знущань з народу, він вихопив із піхов шаблю і зарубав шляхти­ча». Після того змушений був податися на Січ. Брав участь у боях проти польської шляхти, потрапив у полон і був страчений.

Маруся жила з мамою, їх обох шанували в Полтаві через славного батька, а також через особливий Марусин дар складати і чудово співати пісні. Вони швидко розповсюджува­лись у Полтаві і далеко за її межами. Уявити Марусю Чурай нам допоможе зроблений фольклористом О. Шкляревським опис її портрета, який знахо­дився у Г. Квітки-Основ'яненка: «Маруся була справжня красуня і в суто малоросійському стилі: дрібненька (тобто невелика на зріст, трохи худорля­венька, мініатюрне складена), струнка, як струна, з маленьким, але рельєф­но окресленим під тонкою білою вишитою сорочкою бюстиком, з маленьки­ми ручками і ніженьками, з привітним виразом ласкавого, матового кольору, засмаглим личком, на якому виступав рум'янець, з карими очима під густи­ми бровами і довгими віями... Голівку дівчини покривало розкішне, чорне як смола, волосся, заплетене ззаду в густу широку косу до колін. Чарівність дівчини довершував маленький ротик з білими, як перламутр, зубками, за­критий, мов червоний мак, рожевими губками... Але при цьому у Марусі було круте, трохи випукле гладеньке, сухе чоло і трохи дугоподібний, енер­гійний, з горбинкою ніс».

            Маруся Чурай мала чудовий голос і вражаюче гарно співала пісні, у тому числі і свої власні. Вона була наділена неабияким талантом імпровіза­ції – свої думки могла викладати віршами.

            Чарівна зовнішність Марусі, її незвичайна обдарованість притягувала до себе увагу парубків, серед яких був Іван Іскра,  – за одним із тверджень – син відомого гетьмана Якова Іскри-Остряниці. Але Маруся любила іншого –   Григорія Бобренка, який нібито був її молочним братом.

         Не будемо далі переказувати життєву долю легендарної Чураївни – основні її моменти відображені в сюжеті історичного роману Ліни Костенко. Так, була зрада слабовольного Гриця, який піддався настійним умовлянням матері і заручився з багачкою Галею Вишняківною. Було отруєння. Був суд над Марусею, який визнав її винною у смерті Грицька Бобренка. Була грамо­та від Богдана Хмельницького, що скасовувала вирок: її вчасно, за якусь мить до страти, встиг доставити в Полтаву Іван Іскра. А потім була проща в Києві, повернення назад у Полтаву. І була повільна смерть від надмірних пережи­вань та сухот.

         Всі ці основні моменти були використані Ліною Костенко в сюжетно­му каркасі її роману. Вони немовби ожили, набули реальної предметності, психологічної змістовності. І в своїй сукупності стали складовими витворе­ного видатним митцем художнього світу роману - світу, який постав перед нами художньою реальністю. То ж почнемо знайомство із цим світом.

                                               

        

  

Додаток

Маруся – Грицько

         Грицько був постійно з Марусею, ріс поряд з нею, мов із сестрою. Разом переживали всі радощі, які тільки можуть випасти українській дитині – збирали

глід, гралися у дитячі ігри, щедрували, пускали голуби на Водохреща, каталися з гори на санчатах... У наведеному вище спогаді добре відчутне ніжне  ставлен­ня Марусі до маленького Грицька – хлоп'ятка, не тільки гарненького, за її словами, а й ласкавого, що так, вочевидь, імпонувало її чутливій і добрій душі.

            Чи ж багато хто із читачів зверне увагу на те, що Грицько все своє дитинство провів у сім'ї Чураїв, де, за словами Якима Шибилиста, він «виріс там на спориші» і був «як рідний син»? Така сюжетна деталь є зовсім не випадковою. Світ сім'ї Бобренків корінним чином відрізнявся від світу сім'ї Чураїв. Бобренчиха постійно «воювала за курку, за телицю, за межу». Життя у цій сім'ї було позбавлене духовного начала.

У такому середовищі Гриць і виховався б відповідним чином, і тоді мало ймовірно, що Маруся, з її тон­ким чуттям моральності, стала б прихильною до нього. Перебуваючи в сім'ї Чураїв, Гриць немовби до пори, до часу ізолювався від негативного впливу матері і набувався всього доброго, що було в сімейному середовищі, у якому зростала Маруся. Він був ніби її молодшим братом, і тому ось те початкове ніжне ставлення Марусі до нього нагадує сестринське почуття. Це було по­чуття старшої сестри до меншого брата. З часом воно набуло більшої при­в'язаності – переросло у любов.

            Гриць – вихованець Марусі. Вона піднімала його до себе, до свого духовного рівня. І багато чого їй вдалося досягти у цій справі. Врешті-решт Гриць Бобренко став усіма шанованим козаком, хорунжим, свідомим воїном – захисником Батьківщини. Маруся гордилася цим і навіть в один час прирівнювала його до свого героїчного батька:

- Та він же в світі отакий один.

              Він. мамо, гордий Він юнак. Він лицар.

         Так, Маруся високо, навіть дуже високо підняла Гриця, проте стати нарівні з нею він не міг. У них була різна генетична закодованість. Він любив Марусю, але любов його була аж надто звичайною – для любові, яку не змо­гли б зруйнувати жодні обставини, він просто не був здатний. Для такої любові треба було глибше, сказати б, адекватніше розуміти Марусю, а Гриць на це не був спроможний. Навіть у пору розквіту їх взаємної любові відчувалась

очевидна несумісність їх душ.

            Любити Марусю дуже не просто. У неї глибинна, вразлива душа. Вона надто піддається настроям, як правило, мінорним. Вона, як сказала Бобренчиха, «пасмурниця», а для декого й «чаклунка». Характерна ситуація для неординарної особистості, яка через своє особливе обдарування змушено піднята над середовищем, стоїть вище нього, і від цього постійно карається одинокістю, відсутністю зріднених душ, чужими заздрощами та несправедливими намовами.

      

Додаток

Маруся – Іван Іскра

Любов Івана Іскри до Марусі немовби відтінює любов Гриця, допомагає розуміти її недостатню глибинність. В од­ну із хвилин «пекучого прозріння» Маруся дійшла до думки про «нерівність душ» – своєї та Гриця. Іван же був їй рівнею, бо, як ніхто інший, розумів і цінував винятковість її особистості. Він – аристократ не тільки за походжен­ням (син гетьмана Остряниці), а й, що набагато важливіше, – аристократ ду­ху. І якщо Маруся піднімала до себе, ошляхетнювала Гриця, то з Іваном була зовсім інша  ситуація – їй самій багато в чому треба було підніматися до ньо­го. Іванова промова на захист Марусі, засвідчила рід­кісну глибину і масштабність його мислення – він дуже точно розумів зна­чення талановитого митця для суспільства, і цим різко виділився з-посеред інших.

Іван мислить не як людина XVII століття, хай навіть і виняткова для свого часу, а як непересічний інтелектуал XIX, а то й XX століття. Через свою неординарність, Іван почуває себе дещо чу­жим у полтавському середовищі. «Я, може, божевільним тут здаюся. Ми з вами люди різного коша», – заявляє він усім присутнім на суді, що чинився над Марусею. І нічого дивного немає в тому, що Івана недолюблювали всі­лякі посередності, у тому числі і Гриць:

А Гриць, було, і сердиться, й зітхає.

               – Він.  – каже.  – хитрий. –  каже.  – потайний.

 В нас на кутку його не люблять наші.

                                     Шляхетний дуже і чолом не  б’є.

              Він. –  каже, – гордий. З ним не звариш каші.

                                     Він і мовчить, бо дума щось своє.

          Маруся підсвідоме захищається від потужної енергетики Івана Іскри, від тих імпульсів, що йшли від глибокої душі, гострого розуму та могутнього почуття закоханого чоловіка:

     Та те й в очах таке щось незбагненне,

що в мене часом думка промайне:

  чи, може, він щось має проти мене,

                                        чи, може, він ненавидить мене?

  То й хай собі. Мовчанки не порушу.

                                       Вже й уникаю. А зустріну де –

   так наче вдарить блискавкою в душу

                                       і знов спокійно очі відведе.

             Стосунки Марусі та Івана Іскри за своїм художнім смислом, за психологічною вирізьбленістю і за естетичною виписаністю – одна з найпрекрасніших сторінок не тільки роману, а й усієї української літератури. Художньо-смислове наповнення цієї лінії складає філософія взаємного пошуку та поступового зближення двох по суті близьких, народжених одне для одного, але фатально розділених душ, філософія сутності жіночого та чоловічого начал, нерозділеної любові.

             І все-таки Маруся наблизилася до Івана. Для цього їй довелося пройти через пекельно пережиту зраду, через потрясіння суду, через подорож «від Лубен до Києва», яка розширила її світорозуміння.

             Хвилюючими є її останні зустрічі з Іваном. Марусине життя згасає. Іван це розуміє. Проте його любов є настільки сильною, що він пропонує важко хворій Марусі стати його дружиною: «Як не полюбиш, в мене вистачає на двох любові. Якось проживем». Маруся рішуче відхиляє цю жертовну пропо­зицію Івана:

     – Мене, Іване, – отаку понівечену?

                                          Мене, Іване. – отаку гірку?

          Хай Бог  пошле тобі хорошу дівчину,

ще будеш ти щасливий на віку.

 На тому досить. І кінець розмові.

Не треба й говорити нам про те.

Моє життя – руйновище любові,

                                         де вже ніякий цвіт не процвіте.

            Треба відзначити, що ця розмова Марусі та Івана є розмовою двох рівних, навіть близьких людей – розмовою друзів, що глибоко поважають одне одного. Останнє прощання з Іваном, який вирушив у військовий похід, викликало у Марусі велику тугу – вона відчула в ньому по-справжньому близьку людину:

Не знала я, що сум такий огорне.

Вмирати буду, – пом'яну добром.

                                        Кирея з вильотами чорна

                                        в останній раз майнула за бугром.

І я, котрій давно вже все байдуже,

                                        уже нічим я сльози не впиню.

 Прощай, Іване, найвірніший дуже,

                                        шляхетна іскро вічного вогню!

           Вічний огонь – це любов, а Іван – його шляхетна іскра. Тільки хвороба і смерть Марусі зупинила цей процес зародження в ній нової, по-справжньому великої і, треба думати, щасливої любові.

Додаток

Міні- проект «Історія життя Марусі Чурай у її піснях»

Зовнішність Марусі та Гриця, перші почуття.

Відомо, що ім'я «Маруся» згадується лише в двох піснях: «Засвіт встали козаченьки», «Прилетіла зозуленька». Ім'я «Гриць» - також у двох піснях: «Грицю, Грицю, до роботи», «Ой не ходи, Грицю...»

Першу пісню про Гриця можна вважати взагалі однією з ранніх (як і «Зелененький барвіночку»), бо вона жартівлива, безжурна, цілком відповідає станові закоханої дівчини, коли все ще так добре.

Про вроду Марусі свідчать рядки пісень: «Жаль моєї уродоньки, високого росту»; «Дивилися карі очі, звідки милий іде», «Змалювала біле личко і чорнії брови»; «Інша дівчина - чорнобривая». Піснярка вдається тут до традиційних народнопісенних засобів. А ось портрет коханого в пісні «Ой Боже ж мій, Боже...», сповнений живого авторства:

Коли б же я знала, маляра б найняла,

Його біле личко та й намалювала,

Карі оченята, котрі я любила,

Його русі кудрі я б позолотила.

2. Війна 1648 року і розлука.

До цього періоду відносяться пісні: «В огорожі хмелинонька», «Засвіт встали козаченьки», «Хилилися густі лози», «Віють вітри, віють буйні», «Чому не гудуть буйні вітри», «В кінці греблі шумлять верби».

У цих піснях образ «буйних вітрів» - данина фольклорній традиції символів. Скільки особистого вкладається в це узагальнення: гине надія на щасливе життя, бо жодної звістки про коханого немає. Однак ця туга світла, не розпачлива, як у пізніших творах, що оспівують зраду коханого і справжню безнадію.

3. Повернення Гриця. Віддане кохання Марусі Чурай.

Серед пісень цього спрямування варто назвати «Над моєю хатиною», «На городі верба рясна», «Чого вода каламутна». Саме в цих піснях по-справжньому проявляється горда й ніжна вдача Марусі:

Судіть, судіть, воріженьки, -

Судила б вас трясця,

А моєму миленькому,

Пошли, Боже, щастя. Пошли,

Боже, йому щастя,

Ще й добру годину,

Що він мене пригортає,

Як малу дитину.

***

Над моєю хатиною

Чорна хмара стала,

А на мене, молодую,

Поговір та слава!

Ой я тую чорну хмару

Крилом розмахаю,

Перебуду той поговір,

Перебуду славу...

Ой не піде дрібен дощик

Без тучі, без грому,

Ой не вийде дівка заміж

Та й без поговору.

Настучиться, нагримиться, -

Дрібен дощик піде,

Насудяться воріженьки -

Дівка заміж піде...

4. Зрада Гриця.

Найбільше пісень Маруся Чурай склала про розлуку і самотність. У її серці довго теплилося наївне сподіване щастя з милим («Котилися вози з гори», «Стелися, стелися, зелений гороше»), але вже в пісні «Ой Боже ж мій, Боже, милий покидає» звучать виразні мотиви розпачу, розчарування, перший натяк на самогубство як єдиний порятунок. Усі відтінки переживання гордої натури, приниженої зрадою, знайшли відображення в довершених у своїй простоті художніх засобах. У пісні «Чи ти, милий, пилом припав» Маруся кидає сміливий виклик-вирок слабкодухому Грицеві та його корисливій матері за зламане кохання. І водночас шкодує, що Гриць втратив можливість бути щасливим, не оцінивши глибини її почуття:

Найдеш собі дівчиноньку

З чорними бровами,

Та не знайдеш собі правди,

Що була між нами.

5. Злочин Марусі Чурай.

Варто зазначити, що отруєння Гриця - то, власне, не єдиний злочин Марусі. Спочатку, як свідчать пісні й легенди, вона намагалася сама піти зі світу. У піснях «Летить галка через балку», «Болить моя головонька», «Шумить-гуде дібровонька» йдеться про невдалу спробу втопитися, а в пісні «Сидить голуб на березі» - про задум отруїтись.

Маруся настільки щира й безкорислива в коханні, що навіть покинута бажає Грицю лише щастя. Ні, вона не прощає коханому зради, а свідомо приносить себе в жертву.

Останньою піснею Марусі вважається «Ой не ходи, Грицю...», бо, очевидно, більше вона не складала пісень - її зранена душа не могла вже співати (За О. Криворучко).